Ціна політичних помилок Путіна для Росії. Втрата шансів досягти перемоги над Україною та наближення до краху
Ситуація щодо війни Росії проти України свідчить, що Москва поступово втрачає над нею контроль;
Причина пояснюється неспроможністю президента РФ Путіна об’єктивно оцінити те, що відбувається, та ухвалити адекватні рішення;
Як наслідок, росіяни неспроможні здолати Україну, що наближає РФ до краху.
Згідно з оцінками деяких українських та західних експертів, війна Росії проти України наближається до певного перелому. Так, на переконання аналітиків американського Інституту вивчення війни – ISW, збройні сили агресора починають втрачати свій наступальний потенціал, про що свідчить зниження темпів їх просування на фронті. Натомість, в другій половині лютого поточного року Сили оборони України перейшли у Запорізькій області від оборони до контрнаступу.
Причиною такого стану справ визначається істотне погіршення економічної ситуації в Росії, через що послаблюються її можливості ведення війни, зокрема, внаслідок виникнення проблем з виробництвом озброєнь. Крім того, знижується кількість бажаючих добровільно укладати контракти для участі у війні. Як наслідок, фронтові втрати особового складу ЗС РФ перевищують їхнє поповнення. Тобто, вже незабаром російське військо відчує нестачу живої сили.
Ще однією проблемою тієї армії є те, що США блокують використання нею американської системи космічного зв’язку Starlink. Це знизило ефективність розвідки та управління ЗС РФ на фронті на 20-40%, що сприяло Силам оборони України у досягненні успіхів, принаймні, у тактичній ланці. Останнім часом це спостерігалося в обороні Покровсько-Мирноградської агломерації та під час звільнення українських територій на Запоріжжі.
Все це означає, що московські сподівання на можливість досягти потужного прориву на фронті та змусити Україну капітулювати провалилися. Це було очевидно ще минулого року, коли економічна ситуація в Росії почала погіршуватись, а кількість її добровольців брати до рук зброю помітно зменшуватися.
ЗС РФ змогли захопити на Донбасі лише кілька невеликих міст, однак це не вплинуло на стратегічну обстановку. До того ж, загалом за рік Росія змогла окупувати не більше 1% української території.
Втім, керівництво РФ не зробило відповідних висновків і не відмовилось продовжувати війну проти України. Причому, його не зупиняють ані втрати на фронті, ані подальше ускладнення стану російської економіки, яка почала занурюватися у глибоку кризу. А Росія ще й посилює наступальні дії на фронті, намагаючись будь-що досягти бажаного.
В рамках таких дій Москва, а фактично саме Путін, тобто диктатор, який одноосібно править країною, сподівається на перевагу Росії над Україною та на прихильність до нього президента США Д. Трампа. На погляд Путіна, Д. Трамп налаштований розділити світ з Росією та Китаєм, а також зацікавлений, щоб американо-російські зв’язки у всіх сферах відновлювалися, у тому числі зважаючи на інтереси його бізнесу, що також може примусити Україну до капітуляції та повернути її у сферу впливу Москви.
Завдяки кремлівській пропаганді таке ставлення до Д. Трампа та США в Росії розрекламоване, в тому числі і у її збройних силах. Зокрема, на ньому базувалося і абсолютно дике рішення застосовувати американський Starlink в інтересах російських військ на фронті в Україні. Аби яким був Д. Трамп, але США залишаються основою НАТО, яку Москва офіційно визнає своїм головним супротивником. Втім, всі сподівалися, що начебто проросійські позиції Д. Трампа пересилять відданість США трансатлантичній єдності.
Жодне з таких сподівань Путіна не справдилося і не могло справдитися, оскільки вони базувалися на абсолютно хибних уявленнях щодо Д. Трампа. Керівництво РФ повірило передвиборній риториці Д. Трампа, критично її не переосмислюючи. І це не дивно з огляду на те, що це відповідало його бажанням. До того ж після перших президентських кроків Д. Трампа з’явилося враження, що він дійсно рухається в руслі того, що проголошував напередодні президентських виборів. Таке притаманне Д. Трампу, всі про це знають, але не зайве нагадати про це ще раз.
Так, після вступу на посаду президента США він підтвердив, що позитивно ставиться до Путіна та Росії і відмовився публічно засуджувати їх війну проти України. Він також висловив зацікавленість у справі відновлення співробітництва між США та Росією. Водночас він почав тиснути на Україну, нав’язуючи їй російський варіант припинення війни і невигідні для неї умови спільного видобутку корисних копалин на українській території. А коли Україна відмовилась від цього, то призупинив постачання їй зброї та надання розвідувальної інформації. Згодом Білий дім взагалі перестав виділяти кошти для підтримки України, за винятком окремих програм, та переклав процес допомоги нашій державі на Європу.
Крім того, Д. Трамп почав вимагати від Європи в особі ЄС та європейської складової НАТО посилити свою відповідальність за власну безпеку. При цьому він жорстко тиснув на неї у спосіб підвищення тарифів на європейські товари та пригрозив скоротити американську військову присутність на Європейському ТВД і, взагалі, вивести США зі складу НАТО. Він також усунув Європу від переговорів про припинення російсько-української війни, хоча таке питання безпосередньо стосувалося її безпеки.
Але такі кроки Д. Трампа лише проявляли його зовнішню політику. Насправді її характер був зовсім інший. На першому етапі він дійсно сподівався, що є можливість швидко завершити війну, використавши свої позитивні стосунки з Путіним. До того ж на той час Д. Трапмп, очевидно, не усвідомив справжньої суті та цілей війни Росії проти України. Він прагнув якнайшвидше зупинити її, дбаючи про власний престиж. А Європу не допускав до переговорів не через те, що він її зневажав, а тому що не хотів, щоб вона йому заважала.
Після того, як Д. Трамп побачив, що діється насправді, він змінив свій курс як стосовно Росії, так і України. Наразі президент США все ще заграє з Москвою, але і жорстко тисне на неї у спосіб зниження світових цін на нафту, позбавляє Росію ринків збуту її енергоносіїв, запроваджує санкції щодо провідних російських нафтових компаній. При цьому його мета не тільки примусити Москву до миру, але і радикально її послабити як головного військового супротивника США та конкурента на світовому ринку енергетичних ресурсів. Така його мета повністю виключає і можливу згоду з Росією про розподіл світу. Навпаки, США активно підривають її позиції у важливих для росіян країнах і регіонах. Маються на увазі Сирія, Венесуела, Кавказ, Центральна Азія та Балкани.
Зараз США разом з Ізраїлем проводять військову операцію проти Ірану, що, з високою ймовірністю, призведе до падіння його нинішнього режиму або до зміни його курсу. Після нього на черзі може бути Куба…
Україну Д. Трамп не віддав Росії. Він не припиняє тиснути на нашу державу з окремих аспектів мирних переговорів, однак, не виходить на критичний рівень. Не припиняється постачання американської зброї Україні, хоча це виконується за європейські кошти і через НАТО.
Сам же Північноатлантичний союз не тільки не розпадається, як на це сподівалася Москва, а навпаки, став набагато міцніший. Так, вимоги США щодо посилення відповідальності Європи за свою безпеку, а також агресивна зовнішня політика Росії змусили ЄС взятися за реалізацію масштабної програми переозброєння Європи. До Альянсу вступили Фінляндія і Швеція, що покращило його потенціал та забезпечило його вихід на північно-західні кордони Росії.
За такого стану справ діяльність США та ЄС щодо примушення Москви до миру у спосіб підриву російської економіки поставили РФ на межу глибокої кризи, яка вже розпочалася. Багато хто з економістів вважає, що Росія таки може повторити долю колишнього СРСР.
Не може бути такого, щоб керівництво РФ не усвідомлювало наведених проблем, які вже відкрито визнаються і на міністерському рівні. Причому, це відбувається не тільки в кулуарах, але і у публічному просторі.
Зокрема, в лютому ц.р. в інтерв’ю для ЗМІ міністр закордонних справ Росії Лавров визнав, що Д. Трамп відходить від так званого «духу Анкориджа», а саме – не демонструє своє прагнення нормалізувати відносини з Росією, бо розпочав тиснути на неї. Він ще й прямо визначав мету США – знищення Росії.
Своєю чергою, підчас виступів на різних заходах міністр фінансів Сілуанов та міністр економічного розвитку Росії Решетніков привселюдно погодились з фактом загострення економічних проблем їхньої країни. З ними погоджуються інші представники російської влади, які вже не остерігаються відкритої розмови на таку тему.
Ще більш гострі та негативні оцінки ситуації в Росії і довкола неї визначають незалежні експерти та представники Z-спільноти, де об’єдналися російські шовіністи. Вони наголошують на провалах політики російської влади практично за всіма напрямами, включно з невдачею так званої «сво», що наближає країну до катастрофи. При цьому репресивні органи Росії вже не можуть заблокувати таку діяльність. Що тут можна ще казати, коли відомий терорист І. Стрєлков (Гіркин), який брав активну участь у провокуванні Москвою конфлікту на Донбасі, веде антивладні блоги навіть із в’язниці. Як відомо, він туди потрапив за критику Путіна.
Однак, ніщо з таких речей не впливає на самовпевненого Путіна, який вірить, що спроможний досягти своїх геополітичних цілей щодо виходу Росії на рівень великої світової держави та розподілу світу між нею та США і Китаєм. А запорукою цього вважає перемогу над Україною. Саме тому, а не задля захоплення всього Донбасу чи Запорізької та Херсонської областей, він не припиняє війни проти України і зволікає з мирними перемовинами. Всупереч очевидним фактам, він, як і раніше, сподівається на прихильність Д. Трампа до нього та Росії. А для того, щоб ще більше зацікавити американського президента США у цьому, Путін через своїх представників пропонує йому економічні вигоди внаслідок реалізації відомих різноманітних спільних проєктів. Це спільна розробка російських родовищ нафти і газу на шельфі арктичних морів та видобуток рідкоземельних матеріалів, забезпечення пільгових умов повернення американських компаній на російський ринок, відновлення виконання розрахунків у доларах тощо.
На перший погляд, вони дійсно можуть бути цікаві для США. Але Д. Трамп не погоджується відновлювати співпрацю з Росією раніше, ніж закінчиться війна. Та й більшість російських пропозицій йому не потрібні. Дійсно, навіщо вкладати кошти в розробку арктичних родовищ, коли Америка має вільний доступ до дешевої венесуельської нафти, а з часом матиме доступ і до іранської?
Крім того, російський диктатор впевнений в успішних діях російської армії на фронті та у стабільності економічної ситуації в країні. Про це свідчать його публічні виступи. Прикладом такого стали його повідомлення про те, що російські війська нібито захопили м. Куп’янськ та селище Куп’янськ-вузловий. Він з ейфорією розповідав журналістам про деталі цієї операції.
Водночас він запевняв, що падіння темпів росту ВВП Росії з 4,2% у 2024 році до 1% в 2025 році було наслідком свідомої діяльності російського уряду з питання «охолодження» економіки для протидії інфляції, а не щодо її кризи. Хоча, навіть з такими намірами плановий показник зростання ВВП мав скласти 2,5%.
І це ще не все. На основі подібних хибних уявлень Путін вперто дотримується своєї політики, внаслідок чого вона зазнає цілком передбачуваних провалів. Про що свідчать, наприклад, накази Путіна захопити весь Донбас до певних, нічим не обґрунтованих дат. Наразі він начебто вимагає зробити це до кінця березня поточного року.
Всім зрозуміло, що такого зробити не вдасться, оскільки просування російських військ нинішніми темпами дасть змогу досягти такої мети не раніше, ніж через два роки. Однак, командування ЗС РФ президенту не перечить та далі доповідає про якісь «успіхи», внаслідок чого ще більше погіршує ситуацію.
Водночас, в лютому ц.р. він вкотре наказав уряду та Центральному банку країни відновити високі темпи розвитку російської економіки з показниками, вищими за світові. У відповідь уряд пообіцяв до кінця поточного року лише визначитися з тим, як будуть розроблятися відповідні плани. Тобто, по суті, лише імітував готовність виконати розпорядження Путіна, яке абсолютно нереальне. Як бачимо, і в економіці справжня робота з усунення існуючих проблем підміняється її імітацією, що їх лише ускладнює.
Деякі політологи, обізнані зі станом справ всередині Кремля. пояснюють чому так відбувається. Як кажуть, Путін дослухається лише до тих, хто озвучує те, що він хоче почути. Найбільш відомими із них є начальник Генерального штабу ЗС РФ Герасимов, радник президента з економічних питань Орєшкін, помічник Мединський та посланник Дмитрієв. Тим же міністрам та керівникам інших відомств, хто доповідає про проблеми, пропонує вирішувати їх самотужки. Ба більше, Мединський та Дмитрієв фактично підмінили Міністерство закордонних справ на переговорах зі США та Україною. Звичайно, Лавров також дотримується курсу Путіна, але він почав говорити правду. Тому Путін віддалив його від себе.
Безумовно, що про ситуацію в Росії та довкола неї Путіну також доповідають керівники російських спецслужб. Однак, вони, скоріш за все, також доносять лише те, що він бажає чути. В тоталітарній країні інакше просто не може бути. Таке спостерігалося в Україні під час правління В. Януковича. Як кажуть представники українських спецслужб, йому не доповідали нічого з того, що йому могло б не сподобатись. Тому він і не був готовий до Революції Гідності в Україні, внаслідок якої було повалено його режим. Як мовиться, паралелі напрошуються самі собою.
Не можна також не зважати на некомпетентність російських аналітичних органів, які є у складі як спецслужб, так і інших відомств. Тотальна корупція в Росії створює ефект від’ємного відбору у всіх сферах, включно з експертним середовищем.
Тобто, ухвалення керівництвом РФ неадекватних рішень, навіть в рамках своєї агресивної політики, яка сама по собі є хибною, системне за характером. Про це може свідчити вся історія війни Росії проти України, розпочинаючи з 2014 року. На всіх її етапах Москва, перевищуючи свої можливості і недооцінюючи стійкість України, опиралася на хибні уявлення та сподівання, а також на неадекватні оцінки і прогнози.
Так, не справдились сподівання Кремля про розпад України, який вона намагалася запустити в 2014 році в рамках операції «русская весна» після Революції Гідності в нашій державі. Незважаючи на постреволюційний хаос в Україні, вона таки спромоглася зупинити агресора, хоча і втратила Крим та частину Донбасу.
Росія не зробила з такого належних висновків і в 2022 році розпочала новий бліцкриг, виходячи з хибних сподівань, що українці підтримають її дії, а Сили оборони України не зможуть чинити опору. Розпочали і роблять це вже понад чотири роки, поступово програючи війну.
Як вже згадувалося, в 2025 році Москва повірила обіцянкам Д. Трампа та зробила ставку на його підтримку у війні проти України. І знову зазнала невдачі. Вона ще буде продовжувати війну, але вимушено її зупинить вже у доступній для огляду перспективі через падіння російської економіки.
Більшість із політиків та експертів згідні з тим, що таке завершення війни без досягнення Росією жодних із її стратегічних цілей буде рівнозначне програшу. Своєю чергою, це буде політичним крахом режиму Путіна та поставить Російську Федерацію на межу дезінтеграції. Саме таку ціну вона заплатить за хибні рішення Путіна на основі помилкових уявлень про ситуацію та необґрунтованих сподівань. Те ж стосується неспроможності керівників російських спецслужб та урядовців довести до нього правду і домогтися, щоб він у неї повірив.
Отже, на сьогоднішній день головною проблемою Росії є неспроможність її влади, а фактично самого Путіна, ухвалювати адекватні рішення у політичній, економічній та військовій сферах.
Це є наслідком того, що він не розуміє реальної ситуації, яка склалася в країні та довкола неї, коли бажане видається йому за дійсне, а оточення не тільки не каже правду, але й свідомо її спотворює.
З таким керівництвом не може існувати жодна держава. Тому Росія не лише втрачає свої міжнародне положення та внутрішню стабільність, але і програє війну Україні. А це може вважатися її крахом.
На жаль, вона ще буде продовжувати війну і робитиме все для того, щоб завдати максимальної шкоди Україні та, загалом, світу.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
Колаж tsn.ua
